Школа голодного пастуха

70 років тому літньої пори місце випасу худо­би було свого роду шко­лою початкового трудово­го навчання переважної більшості сільських дітей. Класами у с.Деркачівка слугували 8-кілометрові простори полів, на околи­цях яких виднілись бла­китні силуети сусідніх сіл Руда, Товста, хутір Шев­ченків та деркачівських хуторів, створених за сто­липінщини. У кінці XX сто­ліття вони зникли - Гай­дуків, Кулишів, Грицаїв, Березів. Вабив своєю кра­сою будянський Головузів ліс.

П'яти-шестирічними дітьми починали ми пас­ти худобу - і так до закінчен­ня семирічної школи. Інколи серед дітей-пастухів були і старші, в яких у сім'ї не було молодших. Старші вчили, нас всіля­ких необхідних премудростей. Від них ми дізнава­лись про життя тваринно­го світу, характерного для нашої місцевості. Рос­линність ми пізнавали на вигляд і на смак. Не було такого виду, якого б ми не скуштували. Навіть отруй­ну чемерицю з обережні­стю пробували язиком. Особливо цим займались, коли відчували нестерп­ний голод. Добре зареко­мендував себе їстівними якостями звичайний ве­ликий будяк з рожевими квітками, неприступний через довгі колючки. Якщо його стебло очис­тити від шкірки, то солод­кою серединою можна посмакувати і втамувати голод. Знали ми і про їстівні якості великого лопуха. Він не отруйний, його можна успішно вико­ристовувати    замість хлібного борошна.

Пастух мусив вставати зі сходом сонця. Взяти забруднену з попередніх днів торбинку з харчами і гнати з чередою свою ко­рову на поле.

Обідньої пори, якщо корів не гнали для доїння у село, то пригонили, у яр до водопою. Пастухи тим часом сідали поблизу криниці і діставали 'смакоту' приготовлену мама­ми. Це був 1933 рік. Ми обмінювалися одне з од­ним полов'яниками, берестяниками, гичаниками, гречаниками,  кропив'яни­ками,  кукурудзяниками з мелених качанів, галетами з конюшини. Смакували, хто як міг. Полов'яники були жорсткі. У роті по­чувались, як устюки за коміром сорочки, розси­пались, не тримаючись форми. Гичаники були без смаку, на вигляд дуже нагадували присохлий коров ячий кізяк. Берестяники випікалися в моїй сім'ї за таким рецептом: сито нарваного, а потім висушеного листя бере­ста на одного члена сім'ї, з домішками перемеле­них на жорнах сухих ка­чанів кукурудзи. Все це пеклося на  листку з кле­на. На вигляд берестяники темнозелені, округлої форми - хоч на виставку став. Але їсти їх можна тільки запиваючи чимось. Під час випасання корів ми і самі «паслись»,  вишу­куючи їстівні рослини.

Якось до нас підійшов худий, неголений, зморе­ний чоловік у благенько­му одязі. Повів розмову про те, що давно голод­ний, дуже хоче їсти.

- Може, у кого залиши­лись у торбі крихти від маторжеників? - спитав чоловік. - Я можу вам но­жик складаний віддати.

Ми зашаруділи по тор­бинках, шукаючи бажано­го для чоловіка, хоч кожен знав, що крихти ще біля водопою повитрушували коровам. Аж на радість всім у Івана Поповиченка знайшлася маленька його жменька крихот від полов'яників. Простіг руку і висипав крихти у долоні незнайомця. За цей час корови відійшли від нас. Ми встали і подалися за ними, залишивши незна­йомця біля канавки.

Другого дня знову ви­гнали пасти сюди чере­ду. На канаві з опущени­ми ногами та схиленою набік головою побачили вчорашнього незнайом­ця. Він був мертвий. Люди, що ранком  ішли на роботу, зсунули чоловіка позручніше у канавку, при­горнули землею.

Через кілька днів спекотним вечором, поверта­ючись з чередою додому, ми побачили в одній хаті жінку, яка вилізла до по­ловини з вікна без рами і благала, щоб дали щось їсти. Чим ми могли їй до­помогти? Наступного дня ми вже не бачили тієї жінки. Зайшли в хату вітер був господарем оселі. Вільно гуляли протяги через відкриті двері і вікно без рами. А ми ж думали гуртом скластись зі своїх домашніх торби­нок, щоб подати жінці у вікно. Ця хата знаходи­лась поряд з тією, де зараз мешкає О. І. Шевченко на  Вигонці.

Дошкуляли нам по­льові об'їждчики, які охо­роняли посіви. Загуляє­мось, що не побачимо, як череда зайде у поле і на­робить шкоди, - тут же верхи на коні під'їздить суворий дядько і дає нам «скуштувати» батога. Не милував об'їждчик і тих обезсилених, опухлих лю­дей, що виходили на поля і рвали колоски, тамува­ли голод. Хоча від пере­їдання зерна голодуючих  підстерігала небезпека - організм не витримував перевантаження і людина. помирала.

З весни 1933 року деркачівських тракто­ристів послали працювати в с. Біликівка колишнього Улянівського району. Там, як і в нас, люді вимирали сім'ями. Трактористи, шукаючи кварти­ри для ночівлі, зайшли до якоїсь  хати. У пустій оселі на ліжку у верхньому одязі лежав без ознак життя мертвий хлопчик - чергова жертва голодо­мору. Його обличчя було повернуте до вхідних две­рей, неначе когось чека­ючи.

Поховали хлопчика в садку, а Шевченків «Кобзар» з цієї хати взяли читати у години відпочинку. У книзі знайшли половин­ку-аркуша з учнівського зошита, на якому олівцем написано: «Коля, ти ко­лись у мене дуже просив, щоб продав «Кобзаря». Тоді не продав, а зараз віддам. Тільки принеси мені хоч патоки, хоч галетів або нарви колосків. Багато нарви і принеси. Я вже не встаю. Сім'я ви­мерла. Приходь скоро».

Так не стало хлопчика -  семикласника. Не краща; доля спіткала багатьох дітей і не лише дітей  села. Сотні тисяч стали жертвами голодомору у дитячому віці - віці пастуха.

                                                                                              Іван  ГРЕБЕНИК                                                                                      с.Іваниця

                                              (із газети Голос Посулля 2002р.)

  Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

- - - - - - - - - продовження - - - - - - - - - - - -

    7.Погляд у завтра

   Коли вважаєте, буцім у полі зору правління колгоспу лише господарські справи, економіка, то помиляєтеся. Варто було б послухати розмову на одному з засідань правління спільно з партійним бюро. Головним питанням стояло: план соціального розвитку колективу.

   Коментує голова колгоспу  Г.М.Сердюк:

   - Перспективний – до 1980 року – план соціального розвитку ми розробили, виходячи із завдань, поставлених XXV з'їздом КПРС у галузі економіки, суспільно – політичного і культурного розвитку радянського суспільства.

   План соціального розвитку – складова частина колгоспної п'ятирічки. Всі його пункти тісно поєднані з плануванням виробництва, подальшою його механізацією, вдосконаленням системи ведення галузей. За п'ять років передбачаємо збільшити виробництво валової продукції в півтора раза, в тому числі тваринницької – втричі. У 1980 році на кожен людино-день матимемо продукції на 40 процентів більше ніж торік. Оплата праці трудівників зросте ще на 19 процентів. В той же час продуктивність її збільшуватиметься випереджаючими темпами. Рентабельність господарства плануємо піднести порівняно з 1975 роком на 152 проценти. Особливо інтенсивно розвиватиметься за умов спеціалізації тваринництво, рентабельність цієї галузі підвищиться за п'ятирічку в 2.5 раза.

   Це – основа для соціального розвитку колективу. Виходячи з таких економічних можливостей, зможемо відрахувати до фонду культурно-побутових заходів на 28 процентів коштів більше, ніж торік. Фонд матеріального заохочення колгоспників зросте на 71 процент. Щорічні відрахування до громадського фонду споживання збільшуються в 1,9раза і складуть в 1980 році  900 карбованців у середньому на одного працюючого.

   Багато уваги приділяється підвищенню соціально – освітнього та професійного рівня трудівників. Тільки на це за п'ять років передбачається витратити до ста тисяч карбованців. Як наслідок, близько 77 процентів колгоспників підвищать свою кваліфікацію, кількість трудівників, що матимуть середню та вищу освіту, зросте більш як удвічі.

   Докорінно зміняться умови праці завдяки вдосконаленню технологічних процесів, піднесенню культури виробництва. Скажімо, зараз на роботах, пов'язаних із важкою фізичною працею, зайнято 165 чоловік. На кінець п'ятирічки ця кількість зменшується втричі.

   Один із основних розділів плану – підвищення життєвого рівня і поліпшення соціально-побутових умов. У результаті здійснення намічених тут заходів буде введено понад 1,6 тисячі квадратних метрів житла, докорінно поліпшаться житлові умови 106 сімей.

   Розвиток і вдосконалення соціалістичних взаємин сприятиме тіснішому згуртуванню колективу, здатному не тільки забезпечити виконання виробничих завдань, а й створити у процесі праці сприятливу соціальну атмосферу, засновану на колективізмі, взаєморозумінні, високій громадсько-політичній свідомості та морально-етичних якостях кожного трудівника.

   - День у день трудиться колгоспна Іваниця. Буднями й святами своїми наближає колектив майбутнє.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -                                                  

                                                   В.Затуливітер,  

     спецкор. Ленінської правди,

     Недригайлівський район

  Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

- - - - - - - - - продовження - - - - - - - - - - - -

    6.Не хлібом єдиним…

   Цьогорічна осінь завдала чимало турбот хліборобам. Трудівники  'Росії' з честю витримали складний іспит. Вчасно впоралися з хлібними жнивами. Першими в районі, ще до 24 жовтня, зібрали цукрові буряки.

   Осіннє обжинкове свято ступило на вулиці села. Як на парад вишикувалася перед Будинком культури сільськогосподарська техніка, золотим короваєм зустрічають гвардійців-механізаторів дівчата. А вони підходять до громади гуртом: майже всі на одній вулиці живуть. Так і зветься вона в селі : Механізаторська. Виросла та вулиця за дев'яту п'ятирічку. Такого раніше в селі не було, щоб цілою вулицею відзначали вхідчини.

 Статистична довідка. Всього за дев'яту п'ятирічку в селі споруджено понад  50 будинків, у нинішньому році - ще 14. Три чверті жител  за останні 6 – 7 років капітально відремонтовані, або заново опоряджені. Невпинно зростає обсяг громадського будівництва: за минулу п'ятирічку, крім виробничих об'єктів, споруджено два дитсадки, три крамниці, шкільну їдальню, шестикілометрову дорогу з твердим покриттям – від траси і через усе село.

   Уміють іваничани трудитися, вміють і відпочивати. Щорічні обжинки, дні тваринника, проводи хлопців до армії, весілля й оглядини, численні тематичні вечори – далеко не повний перелік сільських свят. Всі вони відбуваються за новими обрядами. На жодному з них не обходиться без аматорів сцени, а їх у гуртках художньої самодіяльності сільського Будинку культури більше півсотні.

   А яке свято без подарунків?  Телевізорами й транзисторами вшановує господарство своїх передовиків змагання, цінними речами обдаровують люди одне одного з нагоди визначних подій у житті. Майстер машинного доїння корів Ганна Трохимівна Петльована, яка вже чверть віку віддала фермі, пригадує:

—      Пам'ятаю, як виходила заміж. Старенька скриня із сякою-такою одежиною – ото й увесь мій посаг. А ось торік прийшов із строкової військової служби Мишко, син, то Жигулі йому подарувала. Що й казати, заможно живемо…

 Статистична довідка. У сьогоднішній Іваниці налічується 18 легкових автомашин, 71 мотоцикл, 356 телевізорів, 400 газобалонних установок, 200 холодильників (тільки в цьому році сільська крамниця продала їх більше 50), майже кожна сім'я має пральну машину.

    Багато, на широку ногу  живе Іваниця. І молодіє щороку. В сільвиконкомі нам повідомили в 1974 році зареєстровано сім шлюбів, торік - тринадцять. Нинішнього року народилося чотири нових сім'ї, але це - тільки початок: як правило, весілля в селах справляють пізньої осені та ранньої зими, коли закінчаться польові роботи, коли повернуться з Радянської армії юнаки. Отож і нинішнього року буде витримано рівень, 'середній за п'ятирічку': не менше десяти молодих родин з'явиться.

    Впадає в очі, як невпізнанно змінився характер побуту хліборобів, зміст дозвілля. Вільні дні й вечори, заповнені не одними святами, концертами, телевізорами і танцями. Три колгоспники побували цього року в туристичних подорожах по Радянському Союзу, механізатори Віктор Клименко та Михайло Губченко відвідали братню Чехословаччину. Не підраховуємо вже скільки колгоспників провели відпустку в будинках відпочинку та санаторіях. Зростає потяг людей до знань, до друкованого слова.

   Статистична довідка. У сільській бібліотеці  7 400 книг, читачів – 1130 ( більш як по два чоловіки з кожного двору!). За дев'ять минулих місяців проведено 15 140 книговидач – майже 14 на читача.

   Доповнимо довідку коротким інтерв'ю завідуючої сільською бібліотекою Ніни Попереки:

   - Насамперед уточнемо.  З початку нинішнього року  наша книгозбірня зветьсяя не сільською, а філіалом центральної районної бібліотеки. Це не просто зміна вивіски. Маємо змогу повніше задовольняти запити читачів. Коли якоїсь книги в нас немає, за централізованим єдиним каталогом наводимо довідку по всіх бібліотеках району, і за два дні читач одердує потрібне видання.

   Що ж читають люди? Ось на вибір перший -ліпший формуляр: Василь Дорошенко, тракторист, 1950 року народження. Сільськогосподарська література, політична, пригодницька і  - роман про життя Паганіні. Показово, чи не так? І це наш звичайний, 'середньостатистичний' читач: чотирнадцять книг за дев'ять місяців.

   Бібліотека постійно веде облік читацьких інтересів. За дев'ять місяців по розділу суспільно-політичної літератури припадає 2544 книговидачі, в тому числі по матеріалах XXV з'їзду КПРС -  682, по розділу сільськогосподарської літератури – 1425. Село читає, село вчиться.

   Статистична довідка. Два колгоспники ( це крім стипендіатів-стаціанарників) заочно навчаються у вузах. 54 трудівники здобувають середню спеціальну та загальну освіту без відриву від виробництва.

   На кілька сторінок блокнота протягся список 'учнівських' сімей. Вибираємо лише кілька прикладів. У десятому класі навчається тракторист Олексій Ситенко і його дружина Олена, тракторист Іван Поперека і дружина Настя. Шофер Володимир Лобушко наступного року матиме атестат про середню освіту, а його син Сашко ходить до п'ятого класу. У восьмому класі навчається Володимир Дериземля, а його батько Микола Петрович, завідуючий гаражем, на один клас 'випередив' сина.

                 --------    далі буде  ---------

Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

- - - - - - - - - продовження - - - - - - - - - - - -

    5. Троє із 603-х

   Іван Маркович Миколаєнко – старійшина механізаторів. Хлопці, котрі молодші та на слово бистріші, величають його аксакалом. І важко визначити, чого більше в цьому щирому жарті – поваги до трудового досвіду Івана Марковича чи захоплення технічною мудрістю ветерана.

   Іван Маркович, як почав свою борозну ще в 30-х роках, так і веде її досі. Вистачить, мабуть, тієї борозни, щоб не один раз оперезати Землю по екватору. Літ немало за плечима – шістдесят п'ять, можна б і відпочити, відробивши стільки і стільки хліба виростивши за механізаторський вік. Та він щоранку прямцює до тракторної бригади, вже та стежка від двору й до табору – не стежка, а ціла дорога. ' Не наробився ', - каже. І береться допомагати молодшим, лагодити і ремонтувати техніку. Іван Маркович – усій тракторній бригаді наставник, немає такого механізатора, від якого б він утаїв щось зі своїх багатющих знань.

   Дарма, що в бригаді тепер здебільшого молодь. У роботі Іван Маркович, як і раніше, попереду. Он які трудні були минуле літо й осінь. Іван Маркович допомагав жнивувати, а під осінь попросив бурякозбиральний комбайн. Тракториста теж по собі підібрав – Дмитра Ющенка. На 106 гектарах викопав корені уже не новеньким КСТ-3 екіпаж наставника і вихованця.

Статистична довідка.  У колгоспі  'Росія' 73 трактористи – машиністи і водії. Більшість іх – умілі майстри своєї справи. Серед трактористів, зокрема, 35 чоловік, або 60 процентів, спеціалісти першого та другого класів; 70 процентів водіїв – шофери ІІ класу.

    …Якою б умілою не була людина, все ж якусь одну справу виконує з віртуозністю винятковою. Ось уже не одне літо підряд у жнива найважчі для збирання ділянки зернових доручають Іванові Дмитровичу Пономаренку, 32 – річному комбайнерові. Де збіжжя полягло, де круті схили – ото і його загінка. І сам Іван Дмитрович береться жнивувати на них з особливим завзяттям: що більше зусиль доводиться вкладати в справу, то рідніша вона для тебе, а сам ти – щасливіший.

   Г.М.Сердюк, голова правління, щиро зізнався:

    - Часто буває: не ладиться на якійсь ділянці. Як от на цьогорічних жнивах було. Тоді планую так свій маршрут, аби на якусь часину заїхати до загінки, де працює Пономаренко. Назвав би його трудівником – оптимістом. Люди, знаєте і такі є: нерясно вродило – бідкається, що збирати нічого, буйне збіжжя вигнало – знову йому не в догоду, бо важко збирати. Іван Дмитрович не з тих. І силою фізичною наділила його природа, і розумом. Інженер! Поговориш із ним, подивишся, як працює ( агрегат – мов продовження умілих його рук ), і собі неодмінно знайдеш правильне рішення…

    Та не одразу знайшов себе Пономаренко. Після школи потягло його у світ, на великому заводі працював. Робота до рук давалась, заробітки добрі мав. Та якесь шосте, від  діда – прадіда передане почуття тягло його до хліборобства. Коли повернувся додому, не було щасливішої людини в селі за Андрія Григоровича Долуду, вітчима (Іванів батько з фронту не повернувся). Вже хворий, знесилений од воєнних ран, Андрій Григорович щодня приходив до тракторів. Всі таємниці машин розкрив Іванові, часто й сам, відклавши набік ціпок засукував рукава.

   Помирав торік старий механізатор, комуніст Долуда із чистою совістю: його хліборобське  діло передано в надійні руки…

   А от ще одна людська доля. Війна чорним крилом прошуміла над Надиною родиною. Загинув на фронті батько, невдовзі померла мати. Сусіди, вчителі Іваницької школи, як могли і чим могли, розраджували Надине сирітство. І добрим словом, і одягом і хлібом допомагали. Доглянута усім селом, Надя закінчила семирічку, вступила до сільськогосподарського технікуму. Здобувши фах зоотехніка, виклопотала призначення до Іваниці, яка стала для неї великою турботливою ріднею. Трудилася не покладаючи рук, щоб працею віддячити людям за добро. Коли господарство почало спеціалізуватися на вирощуванні нетелів, Надії Марківні довірили освоювати нову технологію на реконструйованих фермах.

   Щасливо склалося в Надії подружнє життя. Чоловік – Іван Прохненко, механізатор. Трудиться разом з дружиною на комплексі по вирощуванню нетелів. Старша дочка Тетянка, ходить до сьомого класу, а близнята Світланка та Валя – до четвертого.

   Немало клопотів у матері трьох дітей, зоотехніка. Та Надія Марківна Прохненко, добрий спеціаліст, турботлива дружина й мати, знаходить час і для громадської роботи. Вона  -  член виконкому сільської Ради, пропагандист школи економічних знань. Наполегливо вчиться й сама, за кілька місяців захищатиме диплом у Харківському зооветиринарному інституті. А як же інакше? Сучасному тваринницькому комплексові потрібні фахівці високої кваліфікації.

   Статистична довідка. У колгоспі 21 спеціаліст із вищою та середньою спеціальною освітою. Троє з них закінчили ВУЗи за путівками колгоспу в дев'ятій п'ятирічці. Чотири стипендіати здобувають фах на стаціонарних відділеннях ВУЗів і технікумів зараз: випускники десятирічки Віктор Дяченко та Микола Конотоп, шофер Володимир Олійник, механізатор Іван Калініченко.

                 --------    далі буде  ---------

    Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

- - - - - - - - - продовження - - - - - - - - - - - -

    4. Колективне 'ми': хто за ним?

   Цей розділ варто почати з деяких теоретичних міркувань. Цілком закономірна турбота колективу про повніше використання своїх можливостей, резервів господарства для успішного розв'язання актуальних, економічних та соціальних завданнь – перш за все , піднесення ефективності виробництва та якості продукції. Разом з тим виробництво, рівень культурно – побутових умов активно впливають на колектив, його формування, розвиток і життєдіяльність. Іншими словами, виробничі, культурні і побутові умови за домінуючої ролі виробництва визначають у своїй сукупності спосіб життя колективу, його характер. Спробуємо скласти характеристику хліборобського колективу, червоним підкресливши в ній ті риси, які з'явилися або далі розвинулися за останній час, у процесі здійснення завдань минулої п'ятирічки.

Статистична довідка. На початок нинішнього року в господарстві налічувалось 603 працюючих колгоспники. Структура колективу за зайнятістю така: 83 проценти працювало безпосередньо у виробничій сфері, в тому числі 58 процентів – у рільництві, 17 – у тваринництві, 8 процентів на транспортних роботах, обслуговуванні техніки та в будівництві. На долю адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу припадало 7 процентів від загальної кількості працюючих.Понад 30 процентів колгоспників – молодь від 18 до 30 років. Найчисленніші вікові групи – люди від 26 до 40 та від 41 до 55 років, вони складали відповідно 37 та 44 проценти до всієї кількості працюючих.

   Як бачимо, середній вік члена колективу цілком 'працездатний'. Кілька слів про освітній рівень. Вищу та середню спеціальну освіту мають 21 чоловік, загальну середню та незакінчену середню – 331 чоловік, решта – люди старшого покоління - початкову. За професійним же складом колектив розмаїтий. Відмітимо лише, що в дев'ятій п'ятирічці завдяки підвищенню рівня виробництва, його культури з'явилося кілька нових масових професій, зокрема – майстер машинного доїння, оператор – відгодівельник. Значно зросла кількість механізаторів та водіїв вищої кваліфікації.

   Такий 'статистичний портрет' колективу. Однак зважте: за кожною цифрою – люди зі своїми долями, характерами, вподобаннями. На XXV з'їзді КРС відзначалося, що в міру просування суспільства до комунізму у виробничому та громадському житті колективу усе більшого значення набувають фактори морально – психологічні, зростає роль особистості в колективі.

   За короткий час не можна, звичайно перезнайомитися з усіма трудівниками колгоспу 'Росія'. Подаємо лише кілька замальовок, вибираючи портрети за професійним принципом – адже саме в праці найповніше розкриваються людські характери.

                 --------    далі буде  ---------

  Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

- - - - - - - - - продовження - - - - - - - - - - - -

    3.Магістраль поступу - інтенсифікація

   Нинішнє хліборобство – досить складна за структурою, широка за обсягом виробництва галузь економіки. Та при всьому цьому центром її був і залишається  гектар землі. Досить простежити, як він 'набирає у вазі', аби виявити динаміку зростання всього господарства. Стосовно цього перший рік десятої п'ятирічки щедрий для хліборобів 'Росії '.

Статистична довідка. Нинішнього року в колгоспі зібрано на круг по 38,8 центнера головного хліба – озимої пшениці. Загалом же потужність зернового гектара зросла в порівнянні із середньорічним за дев'яту п'ятирічку на 6,6 центнера. Валове виробництво зерна ( в тому ж зіставленні) майже подвоїлося. Цього року державі продано 12 430 центнерів хліба – на 1300 центнерів більше народногосподарського плану.

   Поле людськими руками щедре… Як своє, щойно добуте  із серця заповітне слово, мовив цю давню хліборобську мудрість молодий механізатор Микола Демиденко. Очолює він комсомольську буряківничу ланку. Довірили хлопцям 150 - гектарне поле. І не підвели вони , зібрали нинішньої осені по 302 центнери коренів. Старалися і навесні, і все літо, і восени, на бурякових жнивах не підвели. Розрахували збиральний комплекс так, щоб і кореням дати вдосталь набратися осінніх цукристих соків, і збирання не затягти. Якраз до перших морозів впорали хлопці свою ділянку і  рушили на поміч суперникам по змаганню.

Статистична довідка. Середня віддача бурякового гектара за дев'яту п'ятирічку склала 244 центнери. Нинішнього ж року врожайність коренів сягнула 300 центнерів. При незначному розширенні площ валове виробництво цукрової сировини одразу зросло більш як на 40 процентів. Різко збільшився і продаж коренів державі в минулому п'ятилітті середній річний обсяг реалізації сировини складав близько 84 тисяч центнерів, а цієї осені буряководи відвантажать для переробки понад 120 тисяч центнерів коренів.

   От що значить інтенсифікація! На власному досвіді пересвідчилися в ефективності інтенсивного ведення галузі і тваринники. З кінця минулої п'ятирічки вони зосереджують зусилля на вирощуванні нетелів для спецгоспів молочного напрямку. Основу майбутнього комплексу склали реконструювані ферми, побудовані раніше. Доповнили їх відкритими відгодівельними майданчиками, де механізували основні технологічні процеси. Реконструкція приносить щедру віддачу. За дев'ять місяців спецгосп уже реалізував 530 нетелів. До кінця ж року буде продано 800 майбутніх корів., причому 80 процентів тварин – за категорією першого класу та класу 'еліта'.

   Так поняття 'інтенсифікація' і 'якість' невіддільні. До місця тут процитувати кілька рядків, які залишились в блокноті після відвідин тваринної ферми другої дільниці.

   Тютюнник І.Я., завідуючий фермою: ' Нинішнього року ми маємо продати державі 3 495 центнерів молока. Із завданням справились за три квартали, на приймальний пункт уже відправлено 3 700 центнерів продукції Майже все молоко реалізуємо першим сортом, від чого за дев'ять місяців одержали 3 500 карбованців додатково прибутку'.

   Бойко Г.М., - головний економіст: ' Додайте ще три тисячі карбованців доплат за продаж державі тварин високих вагових кондицій. Отже, тільки за рахунок поліпшення якості продукції ферма другої дільниці дала колгоспові додатково прибутку 9,5 тисячі карбованців…'

   Господарство ступило перші кроки по шляху спеціалізації і концентрації. Основний же обсяг важливої, складної роботи треба виконати саме в нинішній п'ятирічці. Початок уже зроблено: розгортається спорудження потужного комплексу по вирощуванню нетелів, кошторисна вартість якого – 3 мільйони карбованців. Будівництво його  - справа, звичайно, дуже важлива, але це не єдина сьогоднішня турбота колективу. Уже зараз, починаючи з 'нульового циклу' спеціалізації, у колгоспі міркують, як швидше освоювати потенційні потужності майбутнього комплексу, ефективно використати його. Перші два ( а точніше півтора) роки праці в умовах спеціалізації дають підстави для добрих сподівань.

                 --------    далі буде  ---------

Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

- - - - - - - - - продовження - - - - - - - - - - - -

    2.Однодумці

На звітну доповідь – сорок хвилин. Іван Костянтинович Бабенко, секретар парторганізації колгоспу, ще раз пильним зором окинув присутніх. От вони всі перед ним, комуністи, товариші – однодумці. Прямо з поля, не заїжджаючи додому переодягтися, прибув на звітно-виборні партійні збори Дмитро Павлович Ющенко. Сидить мовчки, щось обдумуючи: на переніссі глибокі борозни виписалися. Як два важкі лемеші, лежать на колінах шершаві долоні. Другий десяток літ трудиться Дмитро Павлович механізатором. І ніхто з односельців не згадає, щоб був він десь нещирим у роботі, не виконав завдання чи допустив порушення агротехніки.

   Поруч із ним  - Михайло Губченко. Цього Іван Костянтинович знає змалечку: майже однолітки, разом починали своє хліборобство, хоча й по-різному. Михайло став механізатором, Івана Костянтиновича привабила агрономія, вже кінчає заочно сільськогосподарську академію.

   Очі вихопили з-поміж присутніх зосереджене обличчя Віктора Дігтяренка. Власне Віктора Олексійовича. Дарма, що віку, як кажуть, ще комсомольського. Працелюбністю, серйозною допитливістю привабив він односельців. Не так давно закінчив Полтавський сільгоспінститут ( на колгоспну стипендію вчився), а вже довірили йому всю агрономічну службу господарства.

   Любить оцей час - п'ять-десять хвилин перед початком зборів Іван Костянтинович. Хоч і доводиться тамувати хвилювання ( як не є, досвіду секретарського ще малувато), та цікаво побачити отак усіх разом, плечем до плеча, сільських партійців. Зі своїми клопотами і радощами, роздумами й пошуками, пропозиціями і тривогами щоразу йдуть комуністи сюди на свої збори. Всі найважливіші колгоспні справи вирішуються саме тут. Як же всі їхні напружені будні вмістити в сорокахвилинну звітну доповідь? Адже партбюро звітує сьогодні за цілий рік роботи, фактично тримає звіт уся гвардійська шеренга хліборобів, серцевина трудового колективу, його  авангард.

   Палка розмова зайшла на зборах. Комуністи менше за все перелічували зроблене (хоча нинішнього року хліборобам 'Росії' є чим похвалитися), а вдумливо, прискіпливо приміряли досягнуте до сьогоднішніх можливостей колгоспу, його завдань на десяту п'ятирічку.

                 --------    далі буде  ---------

  Репортаж  із   70-х

Будні і свята колгоспу 'Росія'

(газета Ленінська Правда від 05.11.1976р.)

1.Візитна картка

Стояв звичайнісінький будень: вівторок, другий день ще молодого тижня. Іваниця, звільна розкинувши при чорній землі, просто неба, свої вулиці – широкі, як вишиті рукава сорочки, жила небагатослівними осінніми клопотами. Сільські сади і довколишні ліси не встигли попишатися жовтневим золотом. Ще недостиглим його обтрусили ранні морози, білим полум'ям обпалили вони й важкоголові , ще повні сил і соків жоржини в палісадниках.

   У селі безлюдно: ранній подих зими додав огню останнім польовим роботам. Лише поодинокі колодязні журавлі, зранку напоївши людей і трактори, маячили на порожніх вулицях, видивляючи  в небі останні пташині сліди. Небагатолюдно було і в колгоспній конторі. Робота кипіла тільки в бухгалтерії – доволі просторій кімнаті, заставленій добрим  десятком столів. Біля вікна, прямо від  дверей , під легкими руками головного економіста Ганни Бойко сідали на дротики рахівниці й злітали з них білі та чорні 'ластівки'. 'Треба б обчислювальну машинку із шафи дістати, - каже вона за кілька хвилин. – Та нехай сьогодні відпочине:  якось надійніше, коли сама думаєш'.

   Із буденної інформації,  з якою нас познайомила головний економіст, із звичних щоденних клопотів і почнемо наше знайомство з колгоспом  'Росія', його людьми, його справами. Почнемо із своєрідної   'візитної  картки' – статистичної довідки: 'Росія' має 2.5 тисячі гектарів угідь – по 5,3 гектара на працюючого. Поділяється колгосп на три виробничі дільниці, в складі кожної з них – тракторна бригада, тваринницькі ферми. Машинно-тракторний парк господарства: 30 тракторів, 17 комбайнів різних марок, 11 вантажних автомашин. Річний обсяг виконаних робіт (беремо, зрозуміло, торішні данні) в середньому складає: на еталонний трактор 1.4 тисячі умовних гектарів, на автомобіль 57.4 тисячі тонно-кілометрів. Економічні показники: торік рентабельність рільництва складала 47 процентів, тваринництва 18 процентів, в тому числі і вирощування нетелів, на якому спеціалізується колгосп.

   Отже, вибір обгрунтований. 'Росія '– типове, за всіма показниками  'середньорайонне' господарство. Простеживши, як і чим живе сьогодні Іваниця, як трудяться, вчаться і відпочивають її мешканці, маємо всі підстави для узагальнення  економічного та соціального розвитку нинішнього радянського села.

                 --------    далі буде  ---------